Зелений тариф в Україні. Як і чому він стримує роботу енергоринку в нових умовах

Зелений тариф в Україні

Почнемо із короткого екскурсу у новітню історію української «зеленої енергетики». Перший, але невдалий крок, для стимулювання інвестицій у зелену генерацію було зроблено Урядом В. Ющенка у 2008 р. Відповідне законодавство мало обмежувальну умову для побудови зеленої генерації, а саме, т.з. «місцеву складову» у виробництві генеруючих потужностей. Тобто, потенційний інвестор мав створити в Україні власне виробництво сонячних панелей і решти необхідного обладнання, мінімально використовуючи імпортні вузли та деталі. Таку інвестиційну розкіш не могли собі дозволити широкі підприємницькі кола і, як результат, на кінець 2014 року, 85% усієї сонячної генерації в Україні належали «Activ Solar» (Австрія), власність, яку пов’язували із наближеним до найвищих владних кіл держави, Сергієм Клюєвим. Після 2014 р. компанія була продана китайській CNBM International Corporation. 

У 2015 році законодавчі обмеження на «місцеву складову» були зняті, за умови виплати вдвічі вищого за ЄС тарифу на одну українську «зелену» кВт/год – 532,68 коп, і інвестиції потоком пішли у створення потужностей сонячної генерації.

На 01.07.2019 лідерами генерації «зеленої» електрики в Україні стали ДТЕК та вже згадана китайська CNBM International Corporation. Остання генерує сумарно 301 Мвт, силами 10 своїх підприємств. ДТЕК заявив про збільшення генерації із альтернативних джерел до 1ГВт у 2020 р.

За підсумками 2017 р «альтернативщики» додали у енергосистему України 1,5% від загального об’єму виробленої електричної енергії, а отримали 7,5% від загальної вартості виробленої української електрики, відповідно 12 млрд. грн. А за підсумками 2018 р. «зелені» потужності додали 2,78% у загальний об’єм української генерації, а отримали через «зелений» тариф вже 8,61% вартості спожитих кіловат-годин.

Отримати більше інформації про компанію, яка вас цікавить, у тому числі про постачальників електроенергії та інших комунальних послуг, можна за допомогою сервісу CONTR AGENT, скориставшись тестовим доступом

Та чи «дає наша корова стільки молока», щоб ми мали розкіш стимулювати інвестиції у зелений тариф, на 100% вищий за європейський? Вочевидь, що у запропонованій НКРЕКП разом із Міненерговугілля схемі, категорично – ні.

 

Із якого фінансового джерела сплачується найбільший у Європі, український «зелений» тариф? Логічно було б сплачувати його із усіх надходжень до зведеного бюджету України, бо «Енергетична стратегія України» має амбітні плани досягти частку чистої електрогенерації до 25% від загальної генерації, у 2030 році. Або, як варіант, оплачувати (дотувати) наші намагання зберегти планету і не забруднювати свою землю, з кишені усіх, хто споживає електрику, вмістивши цю «зелену» додаткову копійчину в існуючий тариф, і через визначеного державного уповноваженого розраховуватись із альтернативщиками. Ключовим, у такому, справедливому підході, є розуміння «усіх» – і побутових споживачів (населення), і промислових – реальний сектор, виробники товарів та послуг.

 

Популізм, корупція та страх політиків перед непопулярними кроками, привели до катастрофічного рішення НКРЕКП, з благословення Міненерговугілля – різницю між ринковою вартістю кіловат-години і «зеленим тарифом», з 01.07.2019 мають сплачувати, виключно (!) промислові споживачі. Ось така новаторська частина «реформи» енергоринку України від названих вище «спеціалістів», «керівників галузі» і «національного регулятора».

 

Залишимо за дужками судові спори, що виникли збоку кількох феросплавних підприємств України, а також асоціації, яка об’єднує усі комунальні Водоканали України, які стали домагатись «звільнити» їх від обов’язку підтримувати чийсь приватний інвестиційний план, у частині строків окупності інвестицій, і загрози підвищення вартості послуг на водопостачання та водовідведення.

 

Можемо впевнено констатувати – такі «рішення» та складові «реформи», якими вихваляються і все ще діючий міністр І.Насалик, і В.Гройсман – це верх некомпетентності та приклад прийняття свідомих популістських рішень, які фактично торпедують гарну і своєчасну ідею реформи енергоринку України.

 

Просте питання будь-якого українського виробника товарів та послуг: «Чому моє підприємство, як добропорядний промисловий споживач має, окрім оплати фактичної ринкової вартості електричної енергії, вартості на розподіл (Обленерго) і вартості на передачу (Укренерго), сплачувати ще і приватні інвестиції у «зелену» енергетику якомусь дядьку?», більше ніж красномовні і логічні.

 

Також, для повного розуміння Споживачем, які саме послуги та складові тарифу, окрім власне вартості кВт.год, він сплачує, необхідно надати можливість Споживачу сплачувати тариф на передачу електричної енергії до Укренерго напряму, самостійно, за двостороннім договором (аналогічно із діючим механізмом сплати Споживачем послуг «за розподіл» до усіх Обленерго).

 

Однак є і деякі позитивні зрушення, які принципово не вирішують питання, а лише частково зменшують напруження серед промислових споживачів. Так НКРЕКП затвердила для громадських обговорень новий проект тарифу НЕК «Укренерго» на послуги з передачі електроенергії, в якому пропонується зменшити його на 49%. Передбачається, що новий тариф діятиме з 1 жовтня 2019 року і становитиме до 159,3 грн/МВт*год.

 

Окрім того, Кабінет Міністрів України на своєму засіданні 21.08.2019 р. вніс зміни в механізм виконання спеціальних обов’язків (ПСО), відповідно якого «Укрігідроенерго» зобов’язано продавати ДП «Гарантований покупець» не 20%, а 35% свого виробництва електричної енергії, що теоретично також може зменшити тариф НЕК «Укренерго».

 

Рішення проблеми перекладання оплати повернення інвестицій, що вкладені у генерацію «зеленого тарифу» інвесторами, полягає у тому, що Верховна Рада, Кабінет Міністрів України та НКРЕКП мають віднайти справедливе фінансове джерело для сплати «зеленого тарифу», знявши цей тягар з плечей українського виробника товарів та послуг.

Директор ДП «Профіт Хаб»

Іванов Костянтин

 

Замовити дзвінок
+
Чекаю дзвінка!